У сільських громадах Херсонщини незабаром може відчутно додатися витрат на охорону здоров’я, а точніше – на порятунок своїх жителів. Зараз цей порятунок здійснюють через мережу з 21 пункту постійного базування бригад «швидкої допомоги». Які й обслуговують термінові виклики від хворих. Але для оперативності їх вистачає далеко не всюди – про це говорять далеко не перший рік.
Приміром, на весь Олешківський район області є три такі бригади у самому райцентрі. До села Великі Копані їм їхати сорок хвилин, до селища Нова Маячка – годину! У Новотроїцькому районі працює дише дві бригади, у Новоронцовському районі поготів одна-єдина на весь район. А радіус обслуговування – відповідно 65 і 50 кілометрів. Звісно, ні в які нормативи такі дистанції категорично «не вписуються». І вихід тільки в тому, аби відкривати нові пункти постійного базування, яких громадам Херсонщини потрібно ще шістнадцять. Отут і починаються складнощі.
— Для відкриття пунктів постійного базування усе готове в селах Великі Копані Олешківського та Добропілля Голопристанського району. Та вже більше року у штат ППБ не можуть знайти по одинадцять працівників – водіїв, фельдшерів санітарок. Адже зарплата для новачка без стажу на рівні мінімальної, плюс доплата у п’ятсот гривень за роботу в нічний час. Такі умови мало кого влаштовують, — розповідає заступник головного лікаря обласного територіального Центру екстреної медичної допомоги Інеса Чамлай.
До того ж, плани громад з майбутнього відкриття нових ППБ добряче «підкосила» медична реформа. Адже з наступного року Національна служба здоров’я погоджується фінансувати тільки ІСНУЮЧІ пункти постійного базування і станції «швидкої допомоги». І то у НСЗУ бажають ще перевірити, скільки викликів на день обслуговують такі пункти. Якщо кількість визнають недостатньою, то можуть в грошах на їх утримання й відмовити. А механізму фінансування нових пунктів немає зовсім. Тож якщо окремо взята сільрада зважиться організувати у селі такий пункт, їй треба одразу готувати більше мільйона гривень на рік. І це тільки на зарплати, комунальні послуги, пальне. Ще 2,2 – 2,3 мільйони гривень коштує спецавтомобіль для служби 103. Щоправда, у Центрі екстреної медичної допомоги із транспортом обіцяють допомогти, але на щось інше можливостей не вистачає.
От і міркують очільники громад у віддалених районах, як бути: чи то шукати по «зайвому» мільйону гривень на рік, чи то змиритися з тим, що машину «швидкої» пацієнти, скажімо, із серцевим нападом або тяжкою травмою і далі чекатимуть по годині замість нормативних двадцяти хвилин. Вибір між життям і смертю у бідних завжди обмежений. І він зазвичай не на користь життя.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Фото автора.
На знімку: заступник головного лікаря обласного територіального Центру екстреної медичної допомоги Інеса Чамлай.