Як херсонська фабрика на весь світ уславилася

Київський історик спорту та журналіст Анатолій Волошин.або Фізичні вправи під контролем КДБ Заради гімнастики відключили верстатиСьогодні про швацьку фабрику «Більшовичка» молодь у Херсоні майже не пам’ятає. Адже у часи української незалежності її приватизували, та двічі перейменовували. Хоча були не такі вже й давні часи, коли це державне підприємство «гриміло» на весь світ.

Причому не через свою продукцію (зазначимо – тоді цілком убогій, як уся радянська одіж), а…завдяки фізкультурі. А якщо точніше – виробничій гімнастиці. 

Її в СРСР знали ще з п’ятдесятих років минулого століття, але вона фактично не відрізнялася від звичайної шкільної розминки під час перерви. І особливого ефекту від неї не було. Та в шістдесяті на фабрику «Більшовичка» прийшов працювати методистом-інструктором з фізичної культури ентузіаст Іосиф Ворона, котрий поставив собі на меті наповнити цю розминку абсолютно новим змістом. Він залучив до консультацій відомих лікарів-реабілітологів, тренерів, придивлявся до того, у яких позах працюють закрійниці та швачки-мотористки. Зрештою, розробив комплекс вправ, призначених для розвантаження та зміцнення найбільш уразливих у цих робітниць м’язів попереку та хребта. 

Тоді на фабриці працювали біля семи сотень жінок, і вони не дуже тямили, для чого витрачати робочий час на незрозумілі рухи, та ще й верстати відключати, а потім перезапускати. Та коли з часом відчули полегшення, їх «відпустили» болі та відчуття заніміння у попереку, самі стали переконаними прихильницями таких вправ. Анонімне соціологічне опитування, яке провели тоді на підприємстві, показало: з 354 респондентів 345 зазначили, що виробнича гімнастика полегшує роботу! Але «спеціалізовані» вправи так би й залишилися корисною місцевою ініціативою, якби наполегливий Іосиф Петрович не вирахував: після впровадження виробничої гімнастики продуктивність праці тих, хто нею регулярно займається, зросла на два відсотки. 

Прийшло міжнародне визнання

Це вже були не якість там безцільні начебто вимахування руками у повітрі, а цілком конкретні одиниці продукції, якої завжди не вистачало, і вимагалося більше, більше, більше. Тому на новації від Іосифа Ворони звернула увагу державна влада – спершу на рівні Мінлегпрому України, потім – на рівні Союзу. Для популяризації ідеї про секрети виробничої гімнастики на «Більшовичці» знали документальний фільм, а методиста-інструктора почали запрошувати з доповідями на симпозіуми та науково-практичні конференції до Києва, Харкова, Москви, Ленінграда та Душанбе. 

— Я тоді працював інструктором оргвідділу Держкомспорту України та був редактором молодого профільного видавництва «Здоров’я», сам писав про діяльність Іосифа Ворони. Добре пам’ятаю, який ажіотаж зчинився через сенсаційне вдосконалення виробничої гімнастики. До «Більшовички» для знайомства із корисним досвідом почимчикували делегації з усіх усюд – Польщі, Чехословаччини, Німеччини, КНДР. Мені тоді випала честь особисто супроводжувати таких гостей навіть з Японії, котрі цікавилися саме дивовижним впливом оновленої виробничої гімнастики на підвищення продуктивності праці. Жодні технології їх з відомих причин не цікавили, і про їх крадіжку члени делегації навіть не думали – ніякої секретності в пошитті штанів та трусів, природно, не було. Однак всюдисуще КДБ тоді просто скаженіло: у цехах забороняли зйомку під певними кутами, бесіди із робітниками суворо контролювалися. Втім, успіху розповсюдження виробничої гімнастики у світі це, звичайно, не перешкодило, — розповідає київський історик спорту та спортивний журналіст, автор двох десятків науково-популярних книжок Анатолій Волошин (на знімку). – А невдовзі по тому вийшла спільна постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР «Про заходи з подальшого розвитку фізичної культури і спорту». Одним з завдань у ній поставили всюди будувати спортивні майданчики, створювати програми фізичного виховання. Проектним організаціям заборонили навіть розробляти проекти житлових багатоповерхівок без спортивної інфраструктури. Посади ж методистів з фізвиховання в обов’язковому порядку почали створювати вже не тільки на підприємствах, а навіть у ЖЕКах! 

Виробнича гімнастика жива – підприємства «вмирають»

Новий підхід до виробничої гімнастики зробив херсонця Іосифа Ворону знаменитістю у своїх колах. У 1975 році дослідження лягли в основу його дисертації кандидата педагогічних наук на базі державного університету міста Тарту. Потім Іосиф Петрович написав гарну книгу «Гімнастика в режимі праці», яка вмить стала бестселером. Лише у київському видавництві «Здоров’я» її перевидавали двічі – у 1983 та 1987 роках.

Що ж до власне виробничої гімнастики, то вона й зараз переможною ходою крокує світом. І її досі продовжують оновлювати, позичаючи вправи навіть з пілатесу. От тільки на підприємствах Херсона про неї зараз і не згадують. Коли заводи та фабрики збанкрутіли, роками простоюють чи працюють на десяту частину своїх потужностей – тут уже не до гімнастики.

Сергій ЯНОВСЬКИЙ. 

Фото автора.