Не люблю ждать. Но на войне это часто. Осадки...И в этом тоже что-то хорошее, можно рассказать еще историю."ВЫР"Познакомился я с ним во время нашего первого наступления в Херсонской области. Наступление то было самым кровопролитным. О потерях – после войны, и скажу, что истощены были все. Три дня, которые начались 29 августа, а закончились 12 сентября, никто, кто был там, не забудет.
Сил не было даже просто ходить. Труд и днем и ночью, без сна. Дожди выбивали все остальные силы. Уцелевшие завидовали раненым, потому что целые еще должны куда-то уходить, а раненые наконец-то попадут в госпиталь и отдохнут.
Далее текст на языке оригинала.
Останнього дня, наш підрозділ замінили інші, нам потрібно вийти. Медичний пункт продовжує це марафонське бойове чергування в полі, в окопах. Підрозділи виходять група за групою.
Під вечір останній підрозділ вивозив солдат і "майно" (чудову, але важку зброю і боєприпаси) на гусеничній бойовій машині піхоти (БМП). Але після бою їхня БМП була дуже "пошарпана" і проїхала лиш пів шляху, після чого заглохла і їхати відмовилась.
Це проблема. Солдати на відкритій місцевості. Стоїть в полі залізна коробка (БМП) начинена дуже дорогим і дуже-дуже потрібним озброєнням, яке в разі потрапляння ворожого снаряду, ще й детонує і може всіх навколо повбивати.
Потрібна евакуація – "рятувальна місія". Знайшли іншу БМП. Але жодного водія, який погодився б туди їхати. (Бої були реально запеклі і хто звідти вийшов, того туди вже ніяк затягнути не вийде...).
Починає темніти. Приїхав полковник, почали шукати всі разом водія... Маєте зрозуміти, що поранених реально було багато і серед них водії... На БМП водія не знайшлося.
Я пропоную для ТВО командира – полковника, пропозицію: використати наявну у мене МТЛБ (слабоброньований гусеничний транспорт, повільний, гучний, але з хорошою тягою). Розумію, що йде ніч, і це останній підрозділ, і якщо ми його не заберемо:
1. Ще одну ніч мій мед. пункт в полі, під обстрілами. Ризикуватимуть життям. Як тільки заберемо останніх – їдемо відпочивати, грітися, сохнути, митися, їсти, спати – врешті решт.
2. Зараз цей останній підрозділ попаде під обстріл (а там це гарантія і лиш питання часу) і ми все-одно поїдемо за ними вже пораненими...
(Пізніше мене сильно осудили люди, яких я вважав друзями за це моє рішення).
Почали шукати водія до МТЛБ. Але не знайшли. Тоді я сказав, що я точно знаю де вони, бо добре знаю карту, я поїду за кермом. Є лиш проблема: ніч – темно. У МТЛБ не кермо, а фракціони, для управління потрібно дві руки. Фару ввімкнути не можна, бо засвічусь на всю округу і "прилетить...". Мені потрібен хтось, хто з другого люка фонариком слабеньким посвітить на дорогу. Але всім, кому я пропонував, – відмовились. І тоді підійшов Вир. Взагалі він був на той момент мінометник. Не задумуючись, він впригнув в МТЛБ і крикнув мені :"поїхали". Освітлюючи мені дорогу фонариком з телефону, він допоміг мені добратись туди, перевантажити все і людей і повернутись назад.
Під час другого наступу наші війська зробили ривок в несподіваному для ворога і навіть для нас самих, напрямку. Мені поставили задачу перемістити медичний пункт ближче до наших військ, які просунулись вперед. Я не знав безпечної дороги, довго ходив і чіплявся до всіх, щоб хтось сів зі мною в моє авто і добрався до нового, щойно звільненого, населеного пункту. Всі, хто знав дорогу, відмовились, у всіх купа своїх задач. Я засмутився, доведеться їхати наосліп.
Раптом мене доганяє Вир: "Тобі потрібно показати дорогу? Поїхали", – відкриваючи дверку свого авто і запрошуючи всередину. Я впригнув в його авто і він провіз мене по дорогах, які були хоч трошки безпечніші для руху.
Вир... Батарейка енерджайзеру на його фоні – взагалі не джерело енергії.
Він постійно щось робив. При мені він знайшов підбите авто, вліз, щось там поправив, причепив до свого, витягнув, відремонтував і вже за два дні на "новому" авто возив боєприпаси для наших на нулівку.
Думаю, на таких живчиках тримається наше просування вперед. Шкода, саме такі люди, які працюють на 120% в максимально швидкому темпі, найшвидше і вигорають, і потребують відпочинку.
Не знаю, чи поведінка Вира у всьому була раціональною, але ККД від нього зашкалював.
І, як і більшість подібних моїх знайомих, його мусило щось спинити. Під час однієї з місій, він знайшов багато покинутого росіянами БК (боєкомплект – російський лендліз). Це були так потрібні нашим військам міни. Його характер і стиль життя не дозволив йому пройти повз. По дорозі до знахідки він зачепив розтяжку і отримав сильне поранення ноги.
Ахілесова п'ята Вира... Напевно тільки так можна зупинити настільки енергійних людей...
Роман Замрий, позывной Йода
Obozrevatel
Далее текст на языке оригинала.
Останнього дня, наш підрозділ замінили інші, нам потрібно вийти. Медичний пункт продовжує це марафонське бойове чергування в полі, в окопах. Підрозділи виходять група за групою.
Під вечір останній підрозділ вивозив солдат і "майно" (чудову, але важку зброю і боєприпаси) на гусеничній бойовій машині піхоти (БМП). Але після бою їхня БМП була дуже "пошарпана" і проїхала лиш пів шляху, після чого заглохла і їхати відмовилась.
Це проблема. Солдати на відкритій місцевості. Стоїть в полі залізна коробка (БМП) начинена дуже дорогим і дуже-дуже потрібним озброєнням, яке в разі потрапляння ворожого снаряду, ще й детонує і може всіх навколо повбивати.
Потрібна евакуація – "рятувальна місія". Знайшли іншу БМП. Але жодного водія, який погодився б туди їхати. (Бої були реально запеклі і хто звідти вийшов, того туди вже ніяк затягнути не вийде...).
Починає темніти. Приїхав полковник, почали шукати всі разом водія... Маєте зрозуміти, що поранених реально було багато і серед них водії... На БМП водія не знайшлося.
Я пропоную для ТВО командира – полковника, пропозицію: використати наявну у мене МТЛБ (слабоброньований гусеничний транспорт, повільний, гучний, але з хорошою тягою). Розумію, що йде ніч, і це останній підрозділ, і якщо ми його не заберемо:
1. Ще одну ніч мій мед. пункт в полі, під обстрілами. Ризикуватимуть життям. Як тільки заберемо останніх – їдемо відпочивати, грітися, сохнути, митися, їсти, спати – врешті решт.
2. Зараз цей останній підрозділ попаде під обстріл (а там це гарантія і лиш питання часу) і ми все-одно поїдемо за ними вже пораненими...
(Пізніше мене сильно осудили люди, яких я вважав друзями за це моє рішення).
Почали шукати водія до МТЛБ. Але не знайшли. Тоді я сказав, що я точно знаю де вони, бо добре знаю карту, я поїду за кермом. Є лиш проблема: ніч – темно. У МТЛБ не кермо, а фракціони, для управління потрібно дві руки. Фару ввімкнути не можна, бо засвічусь на всю округу і "прилетить...". Мені потрібен хтось, хто з другого люка фонариком слабеньким посвітить на дорогу. Але всім, кому я пропонував, – відмовились. І тоді підійшов Вир. Взагалі він був на той момент мінометник. Не задумуючись, він впригнув в МТЛБ і крикнув мені :"поїхали". Освітлюючи мені дорогу фонариком з телефону, він допоміг мені добратись туди, перевантажити все і людей і повернутись назад.
Під час другого наступу наші війська зробили ривок в несподіваному для ворога і навіть для нас самих, напрямку. Мені поставили задачу перемістити медичний пункт ближче до наших військ, які просунулись вперед. Я не знав безпечної дороги, довго ходив і чіплявся до всіх, щоб хтось сів зі мною в моє авто і добрався до нового, щойно звільненого, населеного пункту. Всі, хто знав дорогу, відмовились, у всіх купа своїх задач. Я засмутився, доведеться їхати наосліп.
Раптом мене доганяє Вир: "Тобі потрібно показати дорогу? Поїхали", – відкриваючи дверку свого авто і запрошуючи всередину. Я впригнув в його авто і він провіз мене по дорогах, які були хоч трошки безпечніші для руху.
Вир... Батарейка енерджайзеру на його фоні – взагалі не джерело енергії.
Він постійно щось робив. При мені він знайшов підбите авто, вліз, щось там поправив, причепив до свого, витягнув, відремонтував і вже за два дні на "новому" авто возив боєприпаси для наших на нулівку.
Думаю, на таких живчиках тримається наше просування вперед. Шкода, саме такі люди, які працюють на 120% в максимально швидкому темпі, найшвидше і вигорають, і потребують відпочинку.
Не знаю, чи поведінка Вира у всьому була раціональною, але ККД від нього зашкалював.
І, як і більшість подібних моїх знайомих, його мусило щось спинити. Під час однієї з місій, він знайшов багато покинутого росіянами БК (боєкомплект – російський лендліз). Це були так потрібні нашим військам міни. Його характер і стиль життя не дозволив йому пройти повз. По дорозі до знахідки він зачепив розтяжку і отримав сильне поранення ноги.
Ахілесова п'ята Вира... Напевно тільки так можна зупинити настільки енергійних людей...
Роман Замрий, позывной Йода
Obozrevatel