Як метеоролог зуміла стати однією з кращих вчителів України«Я була просто впевнена, що не потраплю до фіналу конкурсу, тож на дату церемонії нагородження придбала тур до Європи на двох із сином», — зізнається вчителька географії та економіки Каховського навчально-виховного комплексу «Гімназія-спеціалізована школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов» Наталя Пашковська.
Від туру довелося відмовитися: Наталя разом із дев’ятьма колегами з інших регіонів України стала фіналісткою престижної премії Global Teacher Prize Ukraine-2019 та переможницею в номінації «Реалізація енергоефективного та екологічного проекту».
Про те, як вчителю з невеликого міста вдалося увійти до ТОП-10 найкращих освітян України, Наталя ПАШКОВСЬКА розповіла в інтерв’ю «Новому дню».
— Якою була Ваша реакція, коли почули своє прізвище серед фіналістів?
— Усі в цей момент раділи. Крім мене. Я була ошелешена, бо сподівалася, що мене включать до ТОП-50 і цього виявиться достатньо. Сестрі я заявила: «Навіщо це?». На церемонію доведеться якусь сукню придбати, туфлі на підборах, а я ж усе життя ходжу в кедах і джинсах… Не хочу! До того ж, я настільки була впевнена, що нікуди не пройду, що купила собі на 4 жовтня тур до Європи. Коли визначили ТОП-50, я заспокоїлася, побачивши велику кількість крутих номінантів: ну все добре, думаю, в тур їду (сміється).
Заповнюючи анкету, насправді мені було достатньо, щоб у Каховці заговорили про цю премію і щоб інші вчителі теж на неї подавалися. Адже серед моїх колег є люди, котрі справді круто працюють. Я хотіла, аби про них писали і вони теж пройшли всі ці випробовування. Сама ж вважала, що потрапила до числа номінантів цілком випадково. Лише потім стала почуватися сміливішою. Тим більше, що Global Teacher Prize Ukraine дуже відрізняється від інших конкурсів. Там немає суворого журі, панує дуже доброзичлива атмосфера. З нами носилися, як з діамантами!
— А що Ви відчували під час церемонії Global Teacher Prize Ukraine? Як це все відбувалося?
— По-перше, я не нервувала. Коли зрозуміла, що «влипла», то сама собі сказала: «Якщо тебе обрали з трьох тисяч претендентів, то прийми це і спробуй взяти з того по максимуму». На церемонії я весь час посміхалася, жартувала, заспокоювала інших. Усім колегам говорила, що вони мої герої, адже у кожного за плечима був дійсно величезний досвід.
Я не намагалася нікому сподобатися або бути кращою за інших. Мені здається, що журі теж на це звертало увагу, оцінюючи, хто щирий, кого справді люблять діти, про що і як ми з ними розмовляємо.
— Як Ви дізналися про цю премію?
— Це було ще в 2017 році. Тоді я запропонувала подати свої заявки двом моїм колегам з гімназії. Я була переконана, що вони увійдуть до фіналу, бо того варті. Коли ж вони не пройшли, на мене навіть ображалися. Я їх розуміла, адже для участі треба було заповнити дуже велику анкету, витратити багато часу. Тому з легкістю вирішила податися в цьому році. Якщо мої колеги не пройшли до фіналу з-поміж 670 претендентів, то я вже точно не маю шансів серед майже 3 тисяч номінантів у цьому році.
Втім, спочатку й не думала заповнювати анкету, поки не отримала запрошення взяти участь у цьогорічному конкурсі. Адже подібні конкурси — це взагалі не моя тема.
— А чому передумали?
— Мене переконала подруга, яка радіє моїм успіхам і вважає, що варто спробувати. Сіла заповнювати анкету, і на першому ж питанні «закипів» мозок. Я ревіла реально, адже там треба рефлексувати, занурюватися у кожну відповідь, згадувати складні випадки, описувати стосунки з дітьми, ставлення до роботи і життя. Всі питання анкети чіпляли за живе.
Я відповідала відверто: яке довге життя вже прожила, як мені насправді добре в школі, про тяжку роботу вчителя, відсутність вихідних і вільних вечорів. Про те, як сама собі їх часом влаштовую, хоча мозок насправді не відключається від роботи ніколи. Але у вільний час намагаюся піти на берег, пройти пішки через всю Каховку.
— Вдома, з рідними, Ви теж залишаєтесь вчителькою?
— Так, хоча я не перетворюю будь-які посиденьки на педагогічну раду (сміється). Щоправда, коли рідні та друзі відчувають, що я «на морозі», то вони розуміють, що до чого. У такі моменти я можу перебувати з ними і бути відсутньою водночас. Вони до цього звикли, адже знають, що я — фанат своєї роботи.
Коли я заповнювала анкету на Global Teacher Prize Ukraine, мені вдалося знайти відповіді на багато власних запитань. Я в собі стільки плюсів повитягувала, усвідомила, що в мене дійсно цікаве життя. Відчуваю любов дітей, своїх учнів. Вони — моя опора, я реально з ними можу гори звернути.
— Чому вирішили стати вчителем?
— У мене мама — вчителька географії, і я розуміла, що буду ким завгодно, аби тільки не викладати в школі. Я мала негативний приклад: моя мама теж горіла на роботі, віддавала їй себе всю, працювала вечорами безкінечно. З восьмої ранку до дев’ятої вечора у неї була виключно робота.
Я ж як творча людина думала стати декоратором або пов’язати свою роботу зі світом мистецтва. Але в 10-му класі захворіла і пропустила багато уроків. Я зрозуміла, що буде дуже важко складати вступні іспити, тож мама запропонувала допомогти з географією. Тож з-поміж різних професій я вирішила вчитися на метеоролога. Закінчила виш з червоним дипломом, але роботи за фахом не було.
Тоді розуміла, що хочу працювати лише в аеропорту, а не сидіти на метеостанції й вимірювати температуру ґрунту. Це не цікаво. В аеропорту ж я проходила практику, і мені дуже сподобалося. Однак туди мене не запрошували, та й метеостанцію в Каховці закрили. Запропонували місце на метеостанції у Веселому, але треба було 2 роки почекати. Тож я вирішила попрацювати вчителем. А коли покликали на метеостанцію, вже не захотіла кидати школу.
— Каховська гімназія не перший рік посідає перші місця в рейтингу кращих навчальних закладів області за результатами ЗНО. В чому, по-Вашому, секрет успіху гімназії?
— Взагалі школа повинна працювати, перш за все, на соціалізацію дитини, а не просто навчити, скільки буде 2+2. Школа мусить давати навички, з якими діти зможуть потім самостійно творити своє життя, змінювати оточення, комунікувати, відстоювати свою позицію, ставитися з повагою інших. І тут справа в інструментах, а не в сумі знань. Думаю, такою є позиція більшості вчителів нашої гімназії. Саме тому маємо такий результат.
Я сама легко пробачу незнання дитиною якогось географічного факту, але ніколи не пробачу собі, якщо дитина на моєму уроці перебуватиме в стані стресу. Для мене головне — навчити учня знаходити інформацію, аналізувати, обробляти її, знати, як презентувати і не боятися робити це публічно.
Я хочу, щоб мої учні почувалися впевнено. Це дозволить їм потім в університеті бути, як риба у воді. Так, я багато навантажую. Так, я налаштовую учнів більше на самостійну роботу. Не вимагаю, приміром, запам’ятовувати, які типи клімату є в Африці. Але допомагаю навчитися розуміти між цими типами різницю, мислити логічно. Знаєш закономірність — отримуєш результат.
— Як вчителю не вигоріти на роботі і не перетворитися на нудну і нецікаву людину?
— Треба концентруватися на хобі і на позитивних думках, вчитися кожен негатив перетворювати на позитив. Це справді працює!
Не треба «носити» роботу додому. Я сама не йду зі школи, поки все тут не перевірю. Вдома на це б пішло значно більше часу, адже там ти постійно відволікаєшся.
Але головне — потрібно берегти в собі дитину і не дорослішати. Це даватиме можливість бачити навколо купу чудес. Радіти дрібницям. Посміхатися. Навіть якщо не хочеться — розтягни рота на 15 хвилин і посміхайся! Поступово позитивні імпульси охоплять тебе, і це змінить настрій і фізичний стан.
Треба менше сидіти, більше ходити. Я сама не їжджу по Каховці на таксі, ходжу пішки. Дивлюсь на небо, на дерева, балдію від природи. Дуже люблю музику, тож постійно у навушниках. Музику завжди включаю і на уроках, у нас з учнями є групи, які ми всі любимо. Про мене у Києві питали: «Покажіть нам вчительку, яка любить АС/DC». Так, на уроках ми слухаємо АС/DC, кричимо, показуємо «козу», стрибаємо. Я дозволяю собі робити те, що мені хочеться.
Я дуже люблю кіно, страшенно чекаю на новий фільм Вуді Аллена. Співаю, танцюю — коли мене ніхто не бачить (посміхається). Обожнюю подорожувати. Цього року я побувала у Норвегії, про що давно мріяла.
Насправді кожен із нас буде тим, ким він захоче бути. Можна бути нудним. Можна постійно скиглити, жаліти себе, скаржитися на долю. А можна робити все з точністю до навпаки. Тому в роботі я уникаю стандартів, постійно щось створюю, читаю, думаю, вигадую. Шукаю різні форми, щоб запалювати інших. І премія Global Teacher Prize Ukraine для мене була одним із тих кроків, щоб запалити моє оточення. Якщо мені вдалося дійти до цієї висоти, то це обов’язково вдасться й іншим.
Олег БАТУРІН.
Фото з Фейсбуку
Наталі ПАШКОВСЬКОЇ.