Певний час Херсонський художній музей ім. О. О. Шовкуненка відвідувачів не приймав — карантин та ще й ремонт у будівлі. Коли ж двері мистецького храму відчинилися, херсонці активно потягнулися до вічного і прекрасного. Досить масовою, наскільки це дозволяють карантинні вимоги, видалася зустріч із автором поезії у стилі хоку (трирядковий неримований вірш, сам жанр виник у XVI столітті).
Будете здивовані, але поезію на кшталт японської пише монах, і не буддійський (бхікшу), а православний! Отцю Авелю — 50 років, і він монах-відлюдник. Живе в усамітненні на Кінбурнській косі, а саме на тій її частині, що на Миколаївщині. У скромному будиночку, що дивом є посеред дикої природи, він оселився трохи більше півроку тому.
«Береш будь-яку квіточку, будь-яку комашечку — це ж думки Бога. Він же коли створював, любив це. Тому природа завжди пов’язана з красою. Людина на підсвідомому рівні тягнеться до всього, де краса. Для мене краса — це мова Бога нашого, який звертається до нас. І з красою завжди поряд радість», — розповідає монах.
Монах Авель — син художника. Відомого херсонського живописця Єгора Теплякова, на жаль, серед нас вже немає. Здавалось би, очевидно, що хлопець, талановитий, як і батько, мав би піти його стопами. Та вже на останньому курсі Одеського художнього училища син раптом заявляє батькам — отримувати диплом не збирається. Молодик чітко визначився — його шлях інший, життя своє Богу хоче присвятити.
«Пішов на етапі дипломної роботи, тому що увірував. А коли людина увірує, вона обрізає все, що було до цього», — слова Авеля. Хоча хист художника не закопаєш. Аскет давно пише ікони і, де б не був, малює. Тепер ще й ілюструє власні вірші. На Кінбурнській косі в монаха відкрився ще один талант — поетичний. Пише, натхненний унікальною природою.
— Знаєте, на косі живуть дикі коні, які не бачили ані узди, ані сідла. Табун із 40—50 коней якраз проходить повз хатини, де я мешкаю. Вожак у них такий красень, здоровенний, сірий у яблуках. Він відповідає за безпеку табуна. Став, так подивився на мене, що я шкоди їм не несу, і повів табун далі. І я написав таке: «Я буду тих, вожак, не уводи табун. Позволь мне насладиться зрением свободы. Седла не знали ваши спины», — продовжує Авель.
«Мене надихнуло коротке концептуальне образне рішення трьох рядків. Це як триєдиний Бог, все не випадково. Перший рядок — це початок. Другий — розвиток. Третій — кінець. Так і почав писати вірші. Хоча я взагалі не поет», — зізнається автор.
Своїй поетичній збірці автор, який підписується псевдонімом Монах Адам, дав дещо дивну назву — «Монах на ліжку». Говорить, її визначив вірш, який з’явився першим.
«Коли я приїхав на косу, там було таке м’яке, лагідне сонце. І на терасі в будинку стоїть ліжко. Вдень там прекрасно спати. Я не стільки спав, скільки лежав, вслухаючись у цей божественний світ. Поряд росте акація, а в неї красиве листя. Страх, як люблю акацію. Дуже відчуваю це дерево. І коли лежиш, сонце через маленьке листя бігає по віях і повіках. І це таке божественне відчуття, така просто радість і вдячність Богу. Це був перший вірш, народжений там, і він став початком збірки», — розповів автор.
Марина САВЧЕНКО, Новий день
«Береш будь-яку квіточку, будь-яку комашечку — це ж думки Бога. Він же коли створював, любив це. Тому природа завжди пов’язана з красою. Людина на підсвідомому рівні тягнеться до всього, де краса. Для мене краса — це мова Бога нашого, який звертається до нас. І з красою завжди поряд радість», — розповідає монах.
Монах Авель — син художника. Відомого херсонського живописця Єгора Теплякова, на жаль, серед нас вже немає. Здавалось би, очевидно, що хлопець, талановитий, як і батько, мав би піти його стопами. Та вже на останньому курсі Одеського художнього училища син раптом заявляє батькам — отримувати диплом не збирається. Молодик чітко визначився — його шлях інший, життя своє Богу хоче присвятити.
«Пішов на етапі дипломної роботи, тому що увірував. А коли людина увірує, вона обрізає все, що було до цього», — слова Авеля. Хоча хист художника не закопаєш. Аскет давно пише ікони і, де б не був, малює. Тепер ще й ілюструє власні вірші. На Кінбурнській косі в монаха відкрився ще один талант — поетичний. Пише, натхненний унікальною природою.
— Знаєте, на косі живуть дикі коні, які не бачили ані узди, ані сідла. Табун із 40—50 коней якраз проходить повз хатини, де я мешкаю. Вожак у них такий красень, здоровенний, сірий у яблуках. Він відповідає за безпеку табуна. Став, так подивився на мене, що я шкоди їм не несу, і повів табун далі. І я написав таке: «Я буду тих, вожак, не уводи табун. Позволь мне насладиться зрением свободы. Седла не знали ваши спины», — продовжує Авель.
«Мене надихнуло коротке концептуальне образне рішення трьох рядків. Це як триєдиний Бог, все не випадково. Перший рядок — це початок. Другий — розвиток. Третій — кінець. Так і почав писати вірші. Хоча я взагалі не поет», — зізнається автор.
Своїй поетичній збірці автор, який підписується псевдонімом Монах Адам, дав дещо дивну назву — «Монах на ліжку». Говорить, її визначив вірш, який з’явився першим.
«Коли я приїхав на косу, там було таке м’яке, лагідне сонце. І на терасі в будинку стоїть ліжко. Вдень там прекрасно спати. Я не стільки спав, скільки лежав, вслухаючись у цей божественний світ. Поряд росте акація, а в неї красиве листя. Страх, як люблю акацію. Дуже відчуваю це дерево. І коли лежиш, сонце через маленьке листя бігає по віях і повіках. І це таке божественне відчуття, така просто радість і вдячність Богу. Це був перший вірш, народжений там, і він став початком збірки», — розповів автор.
Марина САВЧЕНКО, Новий день
glavred