12 травня – Всесвітній день медичної сестриІ мало хто знає, що у Романової Романи Михайлівни, старшої медичної сестри проктологічного відділення КНП «Міська клінічна лікарня ім. Є.Є. Карабелеша» незвичайне і трохи лицарське ім’я - Ромуальда. За загальними характеристиками власниця такого імені - особистість емоційна, але проявляє спокій і приймає світ таким як він є, з усіма його достоїнствами і недоліками.
Загальновідомо, що жертовна та благородна професія медичної сестри передбачає співчуття та милосердя по відношенню до хворих. І Романа Михайлівна підкреслює, що найцінніше, що повинна мати людина, яка обрала таку спеціальність - це милосердя.
-Якщо його немає, то хворі будуть дратувати, набридати,- говорить жінка.- А ще –
відповідальність. У пацієнта треба вкласти свою душу. Медсестра - помічниця лікаря, але у неї свій статус. От, приміром, лікар виконав свою справу, зробив призначення, а вже від порядності, відповідальності медсестри чи медбрата залежить результат.
У старшої медсестри чимало обов’язків. Вона і завідувачу відділення допомагає, відповідає за порядок у відділенні, контролює підлеглих їй медичних сестер і молодших медсестер. Моя героїня – вимоглива, але до себе ще більше, ніж до підлеглих. Уважна, чуйна, доброзичлива по відношенню допацієнтів. Постійно працює над підвищенням своєї професійної майстерності. Не раз бралаучасть в професійному конкурсі на звання „Краща медична сестра” і займала призові місця – гідно захищала честь уже проктологічного відділення, до якого перейшла 29 грудня 1986 року і працює по теперішній час. І знову з повагою і трепетом згадує колишнього керівника - Глазкова Віктора Сергійовича. Саме тоді відділення залишилося без старшої медсестри, а Ромчик була примітна: кмітлива, допитлива, не байдужа до обраної справи та ще й новаторка у своїй справі.
А примітили її, коли працювала маніпуляційною сестрою у тому ж неврологічному відділенні, але вже в новому корпусі стаціонару лікарні Карабелеша. Трудилася з 8-ї до 18-ї години дня та ще й з одним вихідним. Намагалася звести до мінімуму чутливість від ін’єкції. Відволікала, жартувала і людина дивувалася, що процедура вже закінчилася. А жартувати вона і до сьогодні вміє, гуморески тому яскраве підтвердження.
Дід у 80 років до лікаря рветься :
Є проблеми після сексу - захворів, здається!
Дуже в вухах шум дратує з бурхливої ночі,
Що аж вуха закладає й відступить не хоче.
Лікар пильно обдивився, скарги всі послухав,
Всі обстеження дід здав, в алкотестер дмухав!
Діду, все чудово в Вас - лишіть сентименти…
Після сексу в вухах шум – це аплодисменти!
Або
Зустрілися двоє друзів, що живуть в Одесі
По хохляцькі спілкуються, правда як в лікбезі
Один в одного питає, що то з ними сталось
Що тепер кацабська мова зовсім їм не здалась
Розмовляли по російські, а тепер бояться
Українську всі зубрячать, щоб не запинаться
Страх тепер у них весь час і не можуть спати
Боронь Боже, прийде Путін, щоб їх захищати!
Лікарня для Ромашки– рідний дім. Майже всіх знає. Вже й молодша донечка наслідувала маму в професії – трудиться в хірургічному відділенні. Хоча не просто дівчині дістався її вибір. Мама роз’яснювала, що це на все життя і робота «не з ранку до вечора». Свої серйозні наміри дитина довела, коли перед випускним класом влітку пішла працювати санітаркою, щоб поближче провести розвідку, так би мовити, боєм. І – тепер вони колеги.
А от вибір Романи Михайлівна мав інші підстави. Народилася вона у Хмельницькому і дуже була хворобливою. Тож батьки змушені були змінити клімат і переїхали до Херсона. І тоді Ромка твердо вирішила – піду в медицину: собі дам раду, бабусю хвору на астму лікуватиму, допомагатиму всім родичам. Прикладом для трудолюбства у цій сфері став дідусь, який працював сільським фельдшером і наочно демонстрував як допомагати людям. Вступити до медучилиша здавалося неможливим – 17 чоловік на місце, але в Ромашки все вийшло. Вчилася добре, розумілася на матеріалі. І знову-таки з якою любов’ю і вдячністю вона згадує педагогів, який і викладали, і практикували тоді ще в лікарні Водників. Слуцький Борис Абрамович - завідувач пульмонологічного відділення викладав терапію. Ніна Іванівна Лошкарьова була начмедом, викладала неврологічні хвороби і фізіотерапію. Сувора ділова, але справедлива. Ще акушерство і гінекологію викладала лікарка з медсанчастини ХБК. На сьогоднішній день жінка задоволена своєю професією і здається знайшла відповідь на запитання, яке задає у власному вірші:
Задай себе вопрос...
Задай себе вопрос, найди ему ответ -
Есть польза от тебя, иль пользы вовсе нет?
Что сделал ты для тех, кто был в твоей судьбе,
Не предал ли друзей, помог ли им в беде?
Умел ли ты любить, заботиться, страдать
Иль только мог себе в желаньях угождать?
Зачем вообще ты есть, какая польза в том?
Творил ли ты добро иль думал об одном –
Как всё от жизни взять – она ведь раз дана,
Забывши обо всём, испить её до дна …
Остановись на миг – найди ответ сейчас!
Наедине с собой поговори хоть раз …
Образ медичного працівника почав формуватися ще в глибоку давнину і вирішальний вплив на це зробили праці видатного лікаря древньої Еллади – Гіппократа, який вважав, що „особа, яка присвятила себе медицині повинна володіти такими якостями: безкорисливістю, скромністю, цнотливістю, здоровим глуздом, холоднокровністю...” У давні часи лікар не займався цілительською діяльністю на самоті: у нього завжди були помічники, які в більш пізній період (десь у VІІІ ст..) сформувалися в когорту сестер милосердя. Основоположник наукової сестринської справи Флоренс Найтінгейл (1820 – 1910) в книзі „Як потрібно доглядати за хворими”: писала про те, що головне мистецтво доглядальниці полягає в умінні відразу відгадувати бажання хворого, не чекаючи поки він їх висловить. Реформа Флоренс Найтінгейл привела до того, що професію медичної сестри визнали у суспільстві. Саме цю дату ВООЗ (1860) вважає днем народження нової професії – медична сестра. Як будь-який вид професійної діяльності, робота медичної сестри стала набувати специфічних рис, які поступово все більше відрізняли її від функцій суто „помічника лікаря”.
Найважливішими завданнями професійної діяльності медичної сестри є комплексний всебічний догляд за пацієнтами і полегшення їхніх страждань; збереження здоров’я і реабілітація; сприяння зміцненню здоров’я та профілактика захворювань.
Професійний обов’язок медичної сестри спрямований не лише на формування високих професійних та моральних якостей, розвиток індивідуальної свідомості медичної сестри, але і на процес спілкування, розуміння проблем пацієнта.
-До нашого відділення йшли працювати неохоче. Специфіка непроста. А дівчата
молоді, соромляться. Бо треба і катетор поставити, і побрити, і підмити. Кажу медсестрам: перед вами хворе тіло, а не чоловік чи жінка. Треба цінувати людину, якій ти допомагаєш. Якщо хворий не сказав «дякую», то ти безцільно прожив цілий день.
Романа Михайлівна завжди відповідально ставиться до поставлених завдань, чого вимагає і від своїх учнів. Якось тодішній головний лікар Карабелеш євген Євгенович доручив поїхати замість нього на нараду по отриманню досвіду по бригадному підряду. Розібралася, як кажуть, до корочки, і отримавши інформацію, аналітично все продумала і доповіла керівникові, що справа хороша і з корективами місцевого характеру можна впроваджувати у життя. Йшлося про оплату праці, заохочення. Це якраз і врятувало проктологічне відділення. Були розроблені критерії якості виконаної роботи і з фонду відділення отримував щомісячні премії, 13-у зарплатну той, хто працював відповідно вимогам. А воно ж все прямо пропорційно - як медикам добре, то й пацієнтам також.
-У моїй трудовій книжці можна сказати один запис місця роботи, хіба назва лікарні
-чи статус мінялися. Так вже склалося: стабільність у професії - стабільність у
приватному житті. У 1972 році вийшла заміж, у шлюбі народилося двоє дочок, маємо четверо онуків і одну внучку. Наступного року 50 років як разом. Все життя чоловік пропрацював на суднобудівному заводі. Тож вечірні обов’язки розподілені так: бабуся смачненьке готує на кухні (бо донька з двома дітками разом з нами), а дідусь за порядок з уроками відповідальний. Це в нього таке завдання,- розповідає Романова Романа. – Мені все цікаво навколо мене. Навіть відпочивати не хочеться. Рано встаю – за внутрішнім будильником, додому з роботи йду – теж на годинник не дивлюся. Як треба щось доробити, то з часом не рахуюся і домашні до цього звикли. Цілий день на роботі, приходжу додому – кручуся, на дачі – з деревами розмовляю. Усе навкруги радує: і рибки в акваріумі, і собачка, і кіт.
Любов до тварин багато що значить. Такі люди не можуть бути черствими, байдужими чи жорстокими. Романа Михайлівна ще й фотограф цікавий. На родинних фотографіях її майже немає – поза кадром дружина, мама і бабуся. Вона завжди бере участь в фотоконкурсах, що проводяться в лікарні і отримувала за перемоги грамоти і призи.
Любить жінка новому навчатися, розібратися до самої суті від «а до я». А потім з молодим поколінням ділиться набутим досвідом.
-Я мама, жінка, медик і стою на варті всього, що стосується цих понять. А те, що
вірші пишу, то від стану душі залежить, коли слова ідуть від серця. От і колегам рядки присвятила:
Моим коллегам медикам!
Как хочется, чтоб не было беды,
Чтоб пациенты были живы и здоровы.
Но, к сожалению, порой,увы -
Болезнь и смерть берут в свои оковы.
И каждый день идём мы в этотбой
Сражаться с многими телесными врагами.
Но, с огорченьем, не всегда порой,
Мы побеждаем – не рождённые Богами.
И каждый день то чей-то плач, то крик,
То стон, то чьи-то слёзы иль страданья…
Все думают, что медик к этому уже привык
И равнодушен к этим состояньям.
Привыкнуть к этому нельзя никак -
Мы вовсе сердцем и душой не очерствели!
Всегда болит душа – бывает в жизни так,
Когда старались, но спасти всё ж не сумели.
Столкнувшись с этим, сердце никогда
Ни чёрствым, ни безжалостным не будет.
Огонь, в душе зажжённый навсегда,
И день, и ночь - ничто уж не остудит!
Тяжёлый крест по жизни медикам нести…
Но выбрав этот путь – не сожалеем!
Ведь люди жизни нам доверили спасти
И мы стараемся, мы всё преодолеем!
Романова Романа Михайлівна заохочена різними обласними і міськими нагородами, але вважає, що найвища серед усіх – довіра і вдячність пацієнтів. Зараз наша Ромуальда перебуває на передовій зі своїми колегами – проктологічне відділення перепрофільоване під лікування хворих на Ковід.
В особі цієї прекрасної жінки, високопрофесійного фахівця своєї справи хочеться привітати всіх медичних сестер МИЛОСЕРДЯ і побажати їм здоров’я і добра!
Галина Лисенко