Ось уже півтора року світ живе в умовах пандемії. Начебто не такий уже й великий відрізок часу. Та навіть за цей час вона встигла внести корективи не тільки в приватне життя кожного з нас. Подібно до лавини, вона істотно змінила весь ландшафт життя людської цивілізації. Важким катком пройшлася по всій світовій економіці, смертельно травмувала багато бізнесів, зруйнувала звичну логістику.
«Світ ніколи вже не буде таким, як раніше» - без цієї сентенції сьогодні, схоже, не обходиться жодна дискусія про наслідки пандемії. І хоча сама фраза вже набила всім оскому, оскаржувати її правоту абсолютно безглуздо. Бо наш світ зазнає зараз дійсно кардинальних змін.
За час пандемії людство навчилося не тільки ретельно мити руки і тримати дистанцію. Пандемія навчила цінувати те, що ми не цінували раніше. Підштовхнула до переосмислення культу споживацтва. Змусила нарешті усвідомити, що безпека - це не тільки про армію і поліцію, це ще й про медиків та науковців.
Думаю, ми ще не до кінця усвідомлюємо те, що буквально на наших очах людська цивілізація зараз робить масштабну ревізію майже всіх своїх звичок і цінностей. Тож «постковідний» світ однозначно буде іншим ...
І дивно, напевно, було б очікувати, що кардинальні зміни, які торкнулися всіх сфер нашого життя, оминуть таку тонку і чутливу сферу, як освіта. Зокрема, вищу освіту, де безпосередньо формується людський капітал.
Слід зазначити, що система освіти в цілому традиційно консервативна, а тому досить болісно відреагувала на вимушені обмеження, викликані пандемією. Причому - в усьому світі. Навчальним закладам довелося перебудовуватися буквально «на марші», в стислі терміни: міняти всю систему адміністрування, переводити навчальний процес в онлайн, в терміновому порядку створювати платформи для комунікації, навчати людей.
Тектонічні зрушення відбувалися (і відбуваються досі) буквально по всіх напрямках. Зазнала змін сама організація навчального процесу в університетах, почали руйнуватися звичні комунікації по лінії «викладач - студент», були фактично паралізовані грантові системи і академічна мобільність. Виникли серйозні проблеми контролю та верифікації. Ну як, скажіть, при дистанційному навчанні перевірити: чи прийшли студенти на лекцію і наскільки активно брали участь у процесі?
З одного боку, університети зіткнулися нібито зі спільними викликами: економічними, інфраструктурними та організаційними. Однак кожен виш був змушений шукати власні відповіді на них. Готових рецептів не існувало. І тут дуже багато залежало і від технічних можливостей, і від стану університетської інфраструктури, але головне - від готовності всіх і кожного (від ректора до студента) змінюватися у зв'язку зі зміненими умовами.
Адже що таке університет? Це корпорація по обслуговуванню освітніх інтересів студентів, це майданчик для їх всебічного розвитку і професійного росту. Саме тому, переходячи на «дистанційку», багато вузів створювали відразу декілька комунікаційних платформ - не тільки для академічних занять або нарад з організаційних питань, а й для різних заходів, яких зазвичай безліч в стінах навчальних закладів. Було важливо зберегти і людські зв'язки (хоч і віртуальні), і те особливе університетське середовище, яке живить розум і серце молодих людей.
Але все ж головним для університетів залишається питання: як не знизити якість навчання, як в онлайн-освіті досягти тієї ж ефективності, що і в офлайні?
Погодьтеся, дивлячись на чорний екран, викладачеві вкрай складно «запалити» студентів любов'ю до свого предмету. Щоб зовнішнє уявлення перейшло у внутрішнє, під час лекції йому, як мінімум, потрібно примудритися сформувати увагу, забезпечити активне залучення студентів до процесів і - зворотний зв'язок.
Виявилося, що при дистанційному навчанні звичні викладацькі прийоми не працюють! Нерідко траплялося, що десь з двадцятої хвилини лекції кількість студентських аватарок на екрані у викладача починала зростати в геометричній прогресії. А поява перших аватарок – це вже ознака того, що активна частина лекції закінчилася ...
Перехід на дистанційку, а потім і на змішане навчання зажадав серйозних зусиль над собою не тільки від викладачів, а й від студентів. Сьогодні можна з упевненістю говорити, що пандемія «перезавантажила» в системі вищої освіти функцію селекції. Стало очевидним, що в» постковідному» світі виживе той, хто має більш високий рівень внутрішньої мотивації. Причому, це стосується і студентів, і викладачів, і управлінців, і самих університетів у цілому. Принцип дуже жорсткий: адаптуйся або помри.
На мій погляд, ключ до вирішення багатьох проблем, з якими сьогодні зіткнулися університети, полягає насамперед у збереженні взаємної довіри університетів і основних стейкхолдерів. Кажу про це з такою впевненістю, тому що ось уже 15 років маю перед очима досвід успішної взаємодії Херсонського державного університету з однією відомою американською ІТ-компанією.
Співробітники херсонської філії компанії активно залучені в реальний навчальний процес - вони читають у нас лекції, виступають менторами для студентів, що проходять практику в продакшн-офісі. Вже з другого курсу студенти ХДУ починають працювати в компанії на умовах потаймінга, поєднуючи таким чином навчання в університеті з роботою в престижній ІТ-компанії.
Ці комунікації вибудовувалися непросто і не відразу. Але в сучасних умовах вони вкрай важливі, оскільки знання і практики в IT-сфері оновлюються просто з неймовірною швидкістю. Це вкрай важливо і для професійного зростання молодих фахівців, і в контексті встановлення повної довіри між університетом і потенційним роботодавцем. Адже якісна освіта - це те, чого насамперед прагнуть стейкхолдери. Вони хочуть довіряти університетському диплому. А це можливо лише тоді, коли стейкхолдер максимально залучений в освітній процес. Ця залученість є гарантією того, що виш буде своєчасно оновлювати свої кейси та актуалізувати освітні програми, що він «не заклякне» у своємурозвитку.
В умовах дистанційного та змішаного навчання, які виявили чимало слабких сторін нашої освіти, залучення стейкхолдерів у навчальний процес набуває особливої актуальності. Лише це дає університетам можливість швидко та адекватно відповідати на нові вимоги часу, не знижуючи при цьому якості освіти.
Глобальна пандемія, без сумніву, стала для всієї системи освіти серйозним викликом. Хоча, за великим рахунком, вона лише прискорила те, що повинно було статися, підштовхнула до впровадження технологій і методик, які відкладалися.
Як людина, яка понад сорок років працює в системі вищої освіти, можу з упевненістю сказати: той освітній ландшафт, що вибудовувся десятиліттями, після цієї пандемії буде зовсім іншим. Яким би сейсмостійким він зараз нам не здавався. Без втрат точно не обійдеться. Залишаться лише ті, хто зможе в нових умовах забезпечити якість, хто зуміє більш гнучко реагувати на нові виклики (як за формою, так і за змістом). Хто зможе віднайти цей тонкий баланс між змістом і ефективністю. Адже ми знаємо: не завжди те, що є ефективним, має сенс, а те, що має сенс, далеко не завжди є ефективним.
Ця пандемія - не перша і не остання в історії людства. І якщо ми трохи глибше заглянемо в історію, то побачимо, що всі глобальні зміни в світі починалися саме після подібних епідемій. Упевнений: не стане винятком і нинішня. Тому що пандемія - це не катастрофа, це природний спосіб зробити цей світ досконалішим. Тож давайте змінюватися на краще.
Інакше світ піде вперед уже без нас.
Олександр Співаковський, ректор ХДУ