Часто говорять, що байдужість, людська аморфність вбиває. А от милосердя творить дива. Не інакше, як новорічним дивом, те, що днями сталося в їхньому житті, називають Павло Багдулін та Михайло Гаврилюк. 2020-й вони, інваліди-спинальники, зустріли в новому, комфортному житлі. Про гідні умови для людей з обмеженими можливостями зовсім не влада подбала.
Це справа рук простих херсонців.
«Ось тут — кухня, поряд — комора, санвузол не впізнати, сантехніка новесенька, плиточка виблискує. А кімнату нашу бачили?», — 36-річний Павло з гордістю показує, де тепер живе. Чоловік пересувається на милицях або на візочку. В нього немає однієї ноги: пережив трагедію, про яку воліє не говорити. Сусід Павла по кімнаті, 25-річний Михайло, взагалі без ніг. Вихованець Олешківського будинку-інтернату шукав кращої долі за межами Херсонщини, працюючи в цирку, але згодом мусив повернутися на рідну землю. Непросте життя, спільна ситуація, в якій опинилися, звели цих двох людей з обмеженими можливостями в один гуртожиток. На жаль, в Україні ще й досі існує поняття «ліжко-місце», і коли йдеться про тимчасове житло для нужденних, кімнату виділяють не одній людині, а декільком. Хоча назвати кімнатою місце, де ще донедавна мешкали Павло Багдулін і Михайло Гаврилюк, складно. У гуртожитку по вул. Петренка їм наділили підсобне приміщення без електрики…
— Пандус до того гуртожитку зроблений на 45 градусів, заїхати візком проблематично. Туалет темний і незручний. І якщо я ще на одній нозі хоч якось дострибував, то Мишко буквально заповзав. На кухні готували з ліхтариками, — розповідає Павло.
Проживши місяць у такому пеклі, хлопці наважилися показати всім, як живуть. Звернулися на телебачення.
— Ми хотіли, щоб влада хоча б подивилася, яке житло виділяє. Після виходу сюжету нас викликали в міськвиконком і запитали, чи подобається нам кімната в гуртожитку по вул. Петренка. Звісно, такі умови подобатися не можуть, але ж вибору немає, тому від того житла ми не відмовилися, — розповідає Михайло.
Сюжет, відзнятий кореспондентами Суспільного, отримав резонанс, його все більше поширювали користувачі соцмереж. Згодом на візочників вийшов телеканал «Інтер». Про те, як люди з обмеженими можливостями живуть, а радше сказати існують, у Херсоні, дізналася вся Україна. І знову ми «прославилися»…
— Мене з моїм чоловіком Олександром шокувало те відео, і вже згодом ми були в гуртожитку по вулиці Петренка. Очевидно було одне — в таких умовах жити неможливо. Запропонували хлопцям невідкладний ремонт. І вони на це, звісно ж, погодилися, щоправда, приводити до ладу довелося вже інше житло, — розповідає засновниця групи «Віддам задарма» у Фейсбук, херсонка Лілія Власова.
Влада таки прокинулася, під тиском публічності історії двох людей з обмеженими можливостями. Павлові з Михайлом надали інші квадратні метри, на першому поверсі гуртожитку на Комкова, звісно, теж тимчасові. Те, що житло було без ремонту, це м’яко сказано. Кімната зі старим вікном, «вбитим» лінолеумом і подертими шпалерами. Санвузол із забитою каналізацією й унітазом, до якого й підходити було страшно. Коли його зняли, щоб замінити, провалилася підлога, просто у підвал…
— План робіт ми намітили того ж самого вечора, коли побували в гуртожитку на Комкова. Написали оголошення у нашій групі «Віддам задарма», знаючи, що її учасники доброзичливі й дружні — це перевірено не однією ситуацією. Але ми й очікувати не могли, що відгукнеться так багато бажаючих допомогти, — розповідає Лілія Власова.
За лічені дні учасники групи зібрали на ремонт 20 тисяч гривень. І це ще не все. Знайшлися робочі руки. На заклик безкоштовно допомогти відгукнулися професійні майстри. Серед них — Сергій Терехов. Чоловік, який спеціалізується на ремонтах у квартирах, будинках, офісах, відклав усі робочі справи й приїхав на Комкова. Три дні поспіль клав плитку в санвузлі. До речі, люди з «Віддам задарма» виділили новий бойлер. Сантехніка, пральна машина теж з нуля.
— Знаєте, річ не в грошах, для заробітку в мене робота є. А це від душі, такий драйв, справа, що заряджає, — розповідає майстер.
Поряд із Сергієм скромно стоїть ще один майстер-волонтер. Олександр Шерстюк займався столярними роботами.
— Не раз у житті мені допомагали зовсім чужі люди. Треба робити добро, й воно тобі повернеться, — розповів Олександр.
Тепер цей куточок гуртожитку на першому поверсі, хай і невеличкий, вже й не впізнати. У кімнаті все новеньке — вікно, двері, батарея, лінолеум, люстра. Волонтери подбали навіть про меблі. Михайло спить на ліжку з ортопедичним матрацом, Павло — на тахті. До слова, у відремонтованому житлі все зроблено під людей з особливими потребами: низько розташовані розетки й вмикачі, спеціальна й сантехніка. Учасники групи «Віддам задарма» подбали й про новосілля для хлопців, влаштувавши біля гуртожитку справжнє свято, з подарунками і шампанським.
— Ми не очікували такого, що відгукнуться звичайні херсонці й допоможуть більше, ніж наша влада, — зізнається Павло.
— Людям, які вклали в наш комфорт часточку душі, величезна дяка, — доповнює його Михайло.
З новим житлом хлопцям і майбутнє бачиться по-іншому. Радо діляться своїми планами. Михайло продовжить розвиватися по спортивній лінії. Вже незабаром підпише річний контракт з участі в національній параолімпійській збірній і братиме участь у змаганнях. Він — тенісист. Павло поїде на реабілітацію до Львова, де збирається скласти іспит для отримання водійського посвідчення. У Херсоні чоловікові вже готові надати роботу на авто з ручним управлінням. Від допомоги соціального працівника хлопці поки що відмовилися. Запевняють, що поратимуться самі, умови дозволяють.
Житло для Павла і Михайла відремонтували менше ніж за два тижні. Прості люди, не влада, вкотре довели: бажання і згуртованість творять дива!
Марина САВЧЕНКО.